Європейська цивілізація опинилася перед обличчям серйозної загрози. На її східному кордоні триває війна проти підступних і жорстоких варварів, котрі заперечують основні цінності вільного світу. Їх світогляд є цілковитим запереченням цінностей євроатлантичного співтовариства. Їх метою є експансія імперії, побудованої на брехні, рабстві та деспотії.

«Русскій мір» є цілковитим запереченням європейських цінностей. В цих словах немає жодного перебільшення. Задля об’єктивності, щоб характеризувати російський світогляд, надамо слово представникам Росії: відомим вченим, філософам, письменникам, публіцистам, державним діячам, а також тим, чия ідеологія домінувала в Росії впродовж 70 років минулого століття.
Пропонуємо читачам зазирнути у глибини «загадкової російської душі».

«Як рух нерозривно пов’язаний зі швидкістю, так і свобода нерозривно пов’язана зі злочином. Не можна відділити швидкість від руху. Таким же чином не можна відділити злочин від свободи. Невільник, який тільки виконує накази, не вчинить злочину. Ми, росіяни, вибрали щастя без свободи, тому переможемо. Неросіяни вибрали свободу без щастя і тому будуть переможені».

Євген Замятін

Російський письменник, політичний сатирик, критик і публіцист. Автор романа-антиутопії «Ми», прототипу роману «1984» Орвела і «Прекрасного нового світу» Гакслі.

«Нікчемна нація, нікчемна нація! – Нація рабів – знизу до верху всі до одного раби».

Микола Чернишевський

Російський філософ, редактор, літературний критик, публіцист і письменник

«Ми пам’ятаємо, як півстоліття тому великоруський демократ Чернишевський, віддаючи своє життя справі революції, сказав: «Нікчемна нація, нікчемна нація! – Нація рабів – знизу до верху всі до одного раби». Відверті й закриті раби-великороси (раби по відношенню до царської монархії) не люблять згадувати про ці слова. А, по-нашому, це були слова справжньої любові до батьківщини».

Володимир Ленін

Російський політик, організатор і лідер жовтневого заколоту 1917 року, а пізніше перший глава більшовицької Росії

«Росія – цілий особливий світ, покірний волі, сваволі, фантазії однієї людини, – називається він Петром чи Іваном, не у тому справа: у всіх випадках однаково це – уособлення свавілля. […] У Росії ніколи не існувала особиста воля, особиста ініціатива, особиста діяльність, бо особистість закували росіяни в кайдани. Росіяни гуртом, отарою, ордою боронилися від ворогів і загарбували чужі землі. У московській історії бачимо мовчазне, стихійне, гуртове рушення безликого загалу, що не зважає на жодні жертви: свої і чужі».

Петро Чаадаєв

Російський філософ і публіцист

«Ми, росіяни, в особі свого царя бачимо велич і єдність нашої імперії».

Михайло Бакунін

Російський мислитель, панславіст і революціонер

«Люди холопського звання – іноді сущії пси: чим більш жорстке покарання, тим їм миліші пани».

Микола Некрасов

Російський поет

«Є дві Русі. Перша – Київська – має свої коріння у світовій, а щонайменше в європейській культурі. Ідеї добра, честі, свободи, справедливості розуміла ця Русь так, як розумів їх увесь західний світ. А є ще друга Русь—Московська. Це—Русь Тайги, монгольська, дика, звіряча. Ця Русь зробила своїм національним ідеалом криваву деспотію і дику запеклість. Ця московська Русь з давніх давен була, є і буде цілковитим запереченням всього європейського і запеклим ворогом Європи. […]
Я не пишаюся тим, що я росіянин, я скоряюся цьому становищу. І коли я думаю… про красу нашої історії (тобто красу періоду Київської Русі (України). – прим.) до проклятих монголів і до проклятої Москви, ще більш ганебної, ніж самі монголи, мені хочеться кинутися на землю й качатись у відчаї від того, що ми зробили».

Олексій Толстой

Російський письменник, драматург і публіцист

«У кривавому болоті московського рабства, а не у суворій славі норманської епохи стоїть колиска Росії. Змінивши імена й дати, побачимо, що політика Івана ІІІ й політика сучасної московської імперії є не просто схожими, а й тотожними…
Росія народжена й вихована у гидкій й принизливій школі монгольського рабства. Сильною вона стала лише тому, що у майстерності рабства була неперевершеною. Навіть і тоді, коли Росія стала незалежною, вона й надалі залишилася країною рабів. Петро І поєднав політичну хитрість монгольського раба з величчю монгольського володаря, якому Чингізхан заповідав підкорити світ… Політика Росії – незмінна. Російські методи й тактика мінялися й будуть змінюватися, однак головна мета російської політики – підкорити світ і правити у ньому – є і буде незмінною. „Московський панславізм” – усього лише одна із форм загарбництва».

Карл Маркс

Німецький філософ, економіст і революційний діяч

«Від татар Русь сприйняла новий імперсько-будівничий імпульс. Московське царство стало радикально іншим геополітичним утворенням. Це була більш не національна держава, а Євразійська Імперія з православною ідеологією візантійства й ординським господарським, воєнно-стратегічним централізмом».

Олександр Дугін

Російський політолог, геополітик

– І коли, наприклад, українські історики кажуть, що: «Ви, москалі, не є спадкоємцями Київської Русі, це ми на Україні спадкоємці Київської Русі, а ви – спадкоємці Золотої Орди», я кажу добре, так, ми спадкоємці Золотої Орди. Так, багато в чому сучасна Русь – московська, потім петербурзька, радянська і сьогоднішня є, в тому числі, і наступницею Золотої Орди, хоча й Київської Русі також, безумовно.
Справа в тому, що, перебуваючи два з половиною століття під монголами, руські князі, приїжджаючи в Сарай, коли вже була Золота Орда, тобто західна частина Монгольської імперії, зустрічалися із якимсь зовсім неймовірним типом влади, якої вони раніше не бачили ні в Європі, ні в себе на Русі. Це був неймовірний обсяг влади у однієї людини.
Монгольський тип влади, це коли одна людина – усе, а решта – ніщо. Монгольська влада повністю заперечує будь-які угоди, будь-яку конвенцію, будь-яку співпрацю і згоду між двома. Монгольська влада – це, виключно, влада насилля.
І ось, росіяни переймають це. Російські царі, російські великі князі поступово переймають саме цю культуру влади, саме цей тип влади, саме такі політичні відносини. І це стає все сильніше, і сильніше. І навіть згодом, в часи більш близькі до нас, в такі цивілізовані і красиві, був такий імператор Павло І, це син Катерини, він, якось розмовляючи з французьким послом, сказав: «В Росії тільки той чогось вартий, з ким я розмовляю, і тільки тоді, поки я з ним розмовляю». Це дуже влучне формулювання російської влади.
Чудовий філософ Георгій Федотов (теж в еміграції жив і помер після революції) сказав, коментуючи кінець монголо-татарського ярма, що відбувся в 1480 році, як нас вчили в школах, що це кінець монголо-татарського ярма, хоча воно тривало й далі… Отже, якою фразою він підвів риску: «Ханська ставка була перенесена до Кремля», тобто хан переїхав до Кремля, тобто Москва потатарилася, монголізувалася, і російський цар, російський великий князь – це хан.

Юрій Півоваров

Російський академік, історик, доктор політичних наук (TV Росія- Культура)

ЯГЕЛЛОНІЯ.ORG