Росія вимагає від Заходу того, щоб Україна не стала членом НАТО і ЄС. Згідно з жаданням Кремля, безпека та інтереси українського народу мають бути принесені в жертву російським імперським амбіціям. Москва хоче й далі дестабілізувати роззброєну і беззахисну Україну за допомогою своєї агентури, проросійських сепаратистів і терористів. Це суперечить волевиявленню українців. Безпека України не повинна бути предметом геополітичних торгів.

Володимир Іщук

Редактор

Впродовж десятиліть українцям промивали мізки. Під акомпанемент агентів Москви тривала масована інформаційна війна проти НАТО. Російськими політтехнологами був задіяний увесь арсенал геббельсівської пропаганди. Це суттєво вплинуло на громадську думку українців…

УРОКИ ІСТОРІЇ

Український народ в ХХ столітті пережив трагедії безпрецедентних масштабів: Перша світова війна 1914 –1918 років; українсько-більшовицька війна 1917 – 1921-го; терор білих і червоних імперіалістів; штучний голод 1921 року; геноцид 1932 – 33 років; репресії 30-х, які закінчилися безпрецедентним терором 1937-го; Друга світова війна 1939 – 1945 років; масштабний терор на Західній Україні в 1939 – 1951 роках; голод 1947 року. Всі ці події супроводжувалися масовим винищенням людей.

Щоб оцінити жахи, пережиті мешканцями України, звернемося до мови цифр. Доктор історичних наук Станіслав Кульчицький заявив, що «прямі й опосередковані демографічні втрати ХХ ст. не можна вважати меншими за 45 млн. осіб», він також додав, що «В умовах нормального демовідтворення в ХХ ст. ми могли б бути стомільйонним народом».

Вдумайтеся у цю жахливу цифру! Адже кількість замордованих, померлих голодною смертю, вбитих тоталітарними монстрами та ненароджених у першій половині ХХ століття дорівнює кількості сучасного населення України!!!

Хто і навіщо вбивав українців? Хто несе відповідальність за ці жахливі злочини проти людяності? Відповідь на ці питання однозначна – тоталітаризм.

ЦІНА ТОТАЛІТАРИЗМУ

Радянському тирану Сталіну приписують такий вислів, мовляв, «смерть однієї людини – це трагедія, а смерть мільйонів – це статистика». Для того, щоб у читача не виникало подібної байдужості, ми дозволимо собі емоційний і дуже суб’єктивний відступ від сухої мови цифр.

Коли ми говоритимемо про статистику, уявіть, що жертви, про які йде мова, були нормальними людьми, схожими на вас. Вони також хотіли жити, кохати і бути коханими. Вони також прагнули успіху і добробуту, хотіли створити сім’ї, виростити дітей, зробити щось корисне для своєї країни. Але вони не встигли цього зробити, тому що, через ті чи інші причини, заважали параноїдальним тиранам тоталітаризму стверджувати своє маніакальне прагнення до абсолютної влади над суспільством і країною. Причому 99 відсотків жертв були абсолютно невинними, просто вони, як кажуть, попали чекістам під гарячу руку. Уявіть, шановні читачі, себе на місці цих жертв…

Адвокати тоталітаризму люблять розмірковувати про досягнення СРСР, мовляв, «раніше ми були громадянами великої супердержави, яку боялися і поважали у світі», вони пишаються «досягненнями індустріалізації, перемогою у Другій світовій війні, опануванням атому, польотами у космос» та іншим. Але вони забувають нам розповісти, якою ціною всі ці «досягнення» були надбані.

Для тих, хто не знає, скажу – ціною мільйонів заморених голодом дітей, жінок і стариків України, у яких безкоштовно забирали весь вирощений ними хліб. Цей хліб продавався за кордон. За ці гроші, наприклад, американці побудували Дніпрогес, а мільярдер Генрі Форд – волзький автозавод. І все це за хліб, викрадений зі столів українських дітей. Такі ось «досягнення супердержави»…

Хто не погодиться з тим, що жодне абстрактне досягнення не варте реальної сльозинки дитини? Спробуйте уявити, що на кону так званих «успіхів індустріалізації» буде стояти життя саме вашої дитини… Уявіть, що це стосується саме вас… Мовляв, принесіть життя вашої дитини у жертву імперському ідолові, задля задоволення кривавого параноїдального тирана… Мовляв, нічого страшного, як то кажуть, «ліс рубають, тріски летять», мета ж бо яка – «велика наддержава, яку бояться у світі»… Уявили?

Це порівняння не є гіпотетичним, адже заради так званої «сталінської індустріалізації» був організований геноцид українського народу, а кількість жертв, здебільшого дітей, жінок та стариків, нараховується мільйонами. Лише внаслідок Голодомору 1932 – 33 років загинуло, за різними оцінками, від 7 до 14 мільйонів мешканців України. А тепер спробуйте відповісти на запитання, чого варті усі досягнення тоталітаризму, який по коліна у крові, утверджувався буквально на людських кістках?

Тепер перейдемо до цифр. Сталіна звинувачують в організації убивства 43 мільйонів осіб, 39 мільйонів з яких загинули у ГУЛагах (трудових концтаборах). Загальна кількість насильницьких смертей, пов’язаних із утвердженням російсько-більшовицького тоталітаризму з 1917 по 1989 роки, оцінюється у мінімальній кількості 61 мільйона осіб (деякі дослідники вважають, що ця цифра вдвічі більша).

ЇМ ПОТРІБНА «ВЕЛИКА РОСІЯ»… ЗА РАХУНОК УКРАЇНСЬКИХ ІНТЕРЕСІВ

До речі, правонаступники сталінської імперії не засудили антилюдські діяння своїх попередників. Вони не відмовилися від використання подібної практики у майбутньому. Не запевнили світ, що сталінська практика більше не буде застосовуватися у політиці… Ні! Все як раз навпаки. Після приходу до влади команди Путіна один із палких противників інтеграції України в НАТО — Ніколай Патрушев, будучи директором ФСБ, 20 грудня 2000 року в інтерв’ю, присвяченому Дню чекіста, в «Комсомольській правді» нічтоже сумняшеся заявив: «Ми не відмовилися від свого минулого, відверто заявили: «Історія Луб’янки минаючого століття – це наша історія…». Тому спіть спокійно, любі співгромадяни, тільки нехай вам не присняться «чорні ворони» біля ваших воріт.

І на кінець — незначний штрих від головного противника вступу України в НАТО. Володимир Путін під час дискусії на закритому засіданні Росія – НАТО у квітні 2008 року, звертаючись до американського президента Джорджа Буша, роздратовано просторік: «Україна – це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами». Тобто він ще у 2008 році грозився розколоти Україну.

Тим самим російський президент показав, що він психологічно не бажає миритися з вибором 90-та відсотків українського народу, який на референдумі 1 грудня 1991 року підтримав Акт проголошення незалежності України. У щорічному посланні Раді Федерації, якраз після Помаранчевої революції в Україні, Путін заявив: «Перш за все необхідно визнати, що крах Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою століття. Для російського ж народу він став справжньою драмою»… А ви думали, що драмою були багатомільйонні жертви? Розслабтеся, будь-які жертви затьмарюються манією імперської величі.

Для тих, хто не зрозумів, президент Росії так і сказав, мовляв «Утримання держави на обширному просторі, збереження унікального співтовариства народів при сильних позиціях країни у світі – це не тільки величезна праця. Це ще й значні жертви нашого народу. Саме такий тисячолітній шлях Росії». Від себе додамо, що це істинна правда, втілена такими діячами як Іван IV (Грозний), Петро І, Катерина ІІ, Микола І, Йосип Джугашвілі (Сталін). Список можна продовжувати… Словом, вивчайте історію, тільки не забудьте запастися антидепресантами…

Для тих, хто думає, що тоталітаризмові можна прислужитися з користю для себе, невеличка пам’ятка – успіх таких діянь може бути подібний до прогулянки по мінному полю. Пощастить, не пощастить?… Майже всі проросійські гетьмани-колаборанти були закатовані у Сибіру, а комуністична партія (більшовиків) України не раз піддавалася тотальній чистці, в результаті якої навіть найбільш жорстокі й «відморожені» прислужники тоталітаризму були або розстріляні, або заслані у концтабори. Зачистка лідерів сепаратистів на Донбасі зайве тому підтвердження.

Публіцист Борис Бахтєєв, у свій час, резонно відзначив, що СРСР відрізнявся від інших репресивних держав тим, що навіть «У гітлерівській Німеччині, якщо людина не була євреєм або циганом, не виступала проти уряду й не робила нічого забороненого, вона могла почуватися впевнено, вона знала, що їй ніщо не загрожує. У сталінському СРСР неможливо було поводитися так, щоб бути в безпеці, неможливо було вирахувати, що робити й чого не робити, не існувало відповіді на запитання «за що?». То була жахлива лотерея. А отже, йшлося саме про знищення людей заради їхнього знищення». Треба визнати, дорогі читачі, що ці слова не далекі від істини.

Після усього сказаного у когось ще виникають питання, від яких загроз і ризиків Україна шукає страховки у євроатлантичних структурах безпеки і навіщо Україні НАТО?

Володимир Іщук, ЯГЕЛЛОНІЯ.ORG