26 квітня 1920 року, після блискавичного бою в передмісті, польські війська на чолі із полковником Стефаном Домб-Бернацьким розгромили більшовиків і звільнили Житомир від загарбників.

Визволення Житомира навесні 1920 рокуЗ полків більшовицької дивізії залишилося заледве по кілька десятків солдатів. Червоні втратили половину своєї артилерії і більшість автоматичної зброї. Поляки взяли у полон кількасот більшовиків, здобули 10 гармат, кілька десятків кулеметів і броньовик.

Юзеф Пілсудський на головному майдані Житомира заявив: «Вірю, що український народ докладе максимум зусиль, щоб за допомоги Речі Посполитої Польської вибороти свою свободу і забезпечити родючим землям своєї Вітчизни щастя і добробут, яким буде користатися після повернення до праці і миру». Очільник польської держави запевнив, що «Усім мешканцям України без різниці стану, походження і віросповідання польські війська запевнять безпеку й опіку».

В свою чергу, в день визволення Житомира, головний отаман військ Української Народної Республіки Симон Петлюра у відозві до громадян України проголосив: «Народе український! Польський народ в особі свого Начальника Держави і Головного Вождя, Юзефа Пілсудського і в особі свого Уряду вшанував твоє право на створення незалежної республіки і визнав твою державну незалежність».

Переважна більшість житомирян підтримувала уряд Української Народної Республіки, тому радо вітала воїнів-визволителів. Не є жодною таємницею, що влада більшовиків була принесена в Україну на багнетах червоної армії. Всупереч вільному волевиявленню громадян УНР. 90 відсотків українців були противниками більшовиків. Про це свідчать результати виборів до Всеросійських Установчих Зборів, які відбулися в листопаді 1917 року. За більшовиків в українських губерніях проголосувало тільки 10 відсотків громадян (для прикладу, в Росії – 25 відсотків). Водночас, 90 відсотків народної підтримки отримали українські партії, які входили до складу Центральної Ради УНР. Навіть ради робітничих, селянських і солдатських депутатів в Україні засудили заколот більшовиків у Петрограді. Іншими словами, більшовиків не підтримувала переважна більшість мешканців тогочасної України. Це загальновідомий факт. Саме тому навесні 1920 року житомиряни із надією вітали визволителів – польське військо і урядовців Української Народної Республіки.

На жаль, через півтора місяця, 7 червня 1920 року, більшовицька кіннота знову вдерлася на вулиці Житомира. Зухвалий напад більшовиків був настільки неочікуваний і стрімкий, що штаб Юзефа Пілсудського ледве уникнув полону. Але нападники залишили місто і помчали в напрямку Звягеля. Польське військо знову повернулося до Житомира.

За спогадами житомирянина Шимона Грібера – свідка тих подій: «Ясного літнього ранку 8 червня по вулиці Київська прогулювалися нарядні люди, переважно жінки у дорогих сукнях і великих, прикрашених штучними квітами, шляпах. Це були поляки, які мешкали у Житомирі. Вони зустрічали своїх. Першою йшла кавалерія. Всі коні були однакової масті і незвчайної краси. На головах у них були вражаючі своєю незвичністю і красою конфедератки. Жінки, які стояли на тротуарах, жбурляли кавалеристам квіти. А потім відкрилися магазини, лавки, базари. На вулицях було багато народу. Серед натовпу вирізнялися польські офіцери в надзвичайно гарних мундирах і конфедератках». На жаль, радість тривала недовго…

12 червня 1920 року більшовицькі загарбники знову вдерлися до Житомира. За спогадами очевидця: «На Київську вулицю повільно виступила кавалерія. На кобилах різної масті сиділи червоні кавалеристи, які були одягнуті не найкращим чином: хто в старій гімнастерці, хто в протертому, а то й рваному жакеті, хто у довгому пальто. В одних на голові була будьонівка, у інших – зім’ятий картуз, а в деяких на голові красувалася шляпа. За кавалерією йшла піхота. На ногах у червоноармійців, у більшості випадків, були товстелезні черевики й онучі різних кольорів; лише деякі були взуті в чоботи. Але найбільш несподіваним було те, що серед піхоти затесався… верблюд, який рухався повільно, поважно, з висоти оглядаючи людей, які юрбилися на тротуарі». Виглядали більшовики, як орда варварів. Керували також у стилі азійських деспотів. Терор, масові арешти, страти і голод стали для міста звичайним явищем…

Впродовж декількох років більшовицької окупації населення понад 100-тисячного Житомира зменшилося на половину. Про це свідчить статистика. Оскільки до більшовицького загарбання, незважаючи на світову, громадянську і національно-визвольну війни, які тривали від 1914 до 1920 року, населення Житомира зросло з 88 до 100 тисяч жителів. Водночас, за перші вісім «мирних» років більшовицької окупації кількість мешканців Житомира зменшилася на 43 тисячі осіб. У 1929 році в місті залишилося лише 57 тисяч мешканців. Ці цифри є настільки красномовними, що будь-які коментарі є зайвими…

Геноцид

У книзі Гуннара Гайнзона «Словник народовбивств» («Rovohlt Taschenbuch», 1998 р.), що була видана з нагоди 50-ліття Конвенції ООН (1948 р.), на сторінці 56 можна зустріти імена Леніна і Сталіна в числі накривавіших тиранів: «Сталін – 42 672 000 жертв, Мао Цзедун – 37 828 000 жертв, Гітлер – 20 946 000 жертв, Ленін – 4 017 000 жертв».

Володимир Іщук, ЯГЕЛЛОНІЯ.ORG